Меню сайту
Додати на сайт
 | ||
 | ||
 | ||
Пошук
Теми сайту
Новини на тему
| Новини Калуша [53] |
| Історія Калуша [18] |
| Виробництво [33] |
| Моє місто!!! [11] |
| Економіка [32] |
| Політика [12] |
| Здоров'я [12] |
| Кримінал [18] |
| Культура [1] |
| Екологія [7] |
| Скандал [11] |
| Освіта [14] |
| Спорт [20] |
| Соціум [14] |
| Конкурси [10] |
| Концерти [9] |
| КалушІнфорМ [5] |
Радіо Калуш 107.4
 | ||
Архів записів
Фінансовий партнер
 | ||
 | ||
Ми теж тут
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Перевести сторінку
ТОП - Новина
Розкажи всім
MyRadio. ua
Погода в місті
Свята та події
Реклама на сайті
 | ||
 | ||
Головна » 2011 Липень 26 » Мандрівка Калушем. Вулиця Бандери
13:42:24 Мандрівка Калушем. Вулиця Бандери | |
Мандрівка Калушем. Вулиця Бандери  Одна з центральних вулиць Калуша носить ім’я видатного сина Калуського краю
— Степана Бандери (1909 — 1959) — українського політичного діяча,
ідеолога, у повоєнні роки — голови проводу ОУН та проводу закордонних
частин ОУН. Автора праць з питань політики та ідеології українського
націоналізму. Це є одна з найдавніших вулиць міста, яка збереглася до
сьогодні. Згадується вона вже у XVI столітті. Сформувалася вулиця у
період середньовіччя і носила назву Галицький шлях, згодом — Галицька
вулиця. За часів Австро-Угорщини вона була перейменована на
Станиславівську (Станіславську).Майже впродовж усієї історії Калуша вулиця С. Бандери була однією з найдовших у місті й основним торговим шляхом Калуша. За часів СРСР була перейменована на вул. Валентини Терешкової. Тривалий час це була найдовша вулиця Калуша, адже починалася у самісінькому центрі і тягнулася аж до виїзду з міста. У 1990 році вулиця була розділена на дві: центральна частина — вул. С. Бандери, а її частина, яка розташовується у мікрорайоні Підгірки, стала вул. Івано-Франківською. На початку вулиці бачимо ряд дво- і триповерхових будиночків, побудованих наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. На одному з будинків 18 серпня 1992 року відбулося відкриття меморіальної дошки С. Бандері (скульптор Володимир Довбенюк, архітектор — Петро Пострильоний). У будинку під №9 тривалий час проживав лікар Іван Куровець (17.01.1863 — 17.05.1931), який народився у родині священика. Медичну освіту здобув у Віденському університеті, після чого 25 років працював у Калуші. Був лікарем широкого профілю (згідно з сучасною термінологією — лікарем загальної практики. — Авт.). А як інакше у такому маленькому місті? Окрім традиційних напрямків, освоював малодосліджені на той час фтизіатрію (туберкульоз) та променеву діагностику (рентген). Лікар виключно медичною практикою не обмежувався. Іван Куровець проводив активну політичну, просвітницьку та економічну діяльність. Він виступив одним із фундаторів Народного дому та церкви святого Архистратига Михаїла. Був почесним членом церковного комітету, засновником Народного банку у Калуші, двічі обирався депутатом Галицького сейму, був видавцем часопису "Калуський листок". У 1918 році Іван Куровець переїхав до Львова, де відновив зруйновану воєнними часами "Народну лічницю". Багато років був її головою. За часів ЗУНР Іван Куровець був державним секретарем здоров’я держави (аналог сучасної посади міністра охорони здоров’я. — Авт.). Його авторству належать багато наукових статей. Свою бібліотеку він передав Науковому товариству ім. Т. Шевченка. Похований у Львові, на Личаківському цвинтарі. Сам будинок, у якому жив Іван Куровець, у часи СРСР використовувався як гуртожиток, а зараз тут офіси декількох фірм. Наступний будинок — приміщення музичної школи №1. Та не завжди вона виконувала свою благородну місію. 22 червня 1941 року в обідню пору у центрі Калуша працівники НКВС заарештували свідомих калушан — членів підпільної сітки ОУН: Филимона Білецького (1902 р. н.), гімназистів Мирослава Воляка, Ярослав Завадовича, Олеся Кочана, Гаврила Малинку, Євстахія Мандрика, Михайла Римчука та Кирила Тарановського. Серед заарештованих був і Михайло Цукерман, якого відпустили наступного дня. Родини заарештованих шукали хоч якихось відомостей про своїх рідних. Тільки під вечір 23 червня звільнений Цукерман повідомив матері Мирослава Воляка про місце знаходження хлопців. Незабаром усі дізналися, що їхніх рідних для проведення слідства відвезли у Станіслав. Вже 24 червня мати Євстахія Мандрика та інші матері поїхали туди, однак нічого довідатися не змогли. Тільки через півстоліття стало відомо, що останнім місцем спочинку молодих калушан став сумно-відомий Дем’янів Лаз. Історія про цих молодих людей з безлічі серед тих, що пов’язані з катівнею НКВС, яка була у приміщенні нинішнього музичної школи до 1956 року. Сама ж історія споруди починається у середньовіччі, коли поруч із замком стояв панський будинок. Його було розібрано у 1918 році, а через рік-два його перебудували у судову управу. Хоча, за іншими даними, споруда збудована у другій половині ХІХ століття. Що ж — поки що подаю дві версії, а тема забудови Калуша залишається перспективною у плані її вивчення та дослідження. Саме приміщення музичної школи споруджене у стилі класицизму. До 1939 року тут знаходився повітовий суд, а далі — в’язниця НКВС. Коли у Калуші розпочав навчання хіміко-технологічний технікум, приміщення передали навчальному закладу, а згодом — музичній школі. 1 серпня 1999 року на приміщенні школи відкрито пам’ятну дошку закатованим патріотам України (скульптор — Ігор Семак, архітектор — Петро Макогін). За музичною школою бачимо погруддя Івану Яковичу Франку, встановлене у 1956 році (скульптор — Йосип Николишин). Його життя тісно пов’язане з Калушем (докладно буде у розвідці про вул. Івано-Франківську. — Авт.). Навпроти — будинок, який у 1934 році збудувала родина Фельчинських (вул. С. Бандери, 24). Три брати Фельчинських мали у своєму розпорядженні по одному під’їзду. Доказом їхнього проживання тут є написи тераццо у під’їздах, які означають абревіатури імен власників. Раніше у дворі цього будинку була молочарня, яка також належала цій родині. Але найцікавішим є місце знаходження цього будинку. З 1771 по 1913 рік на цьому місці знаходилася давня церква святого Архангела Михаїла. Про неї — коротко. Церква святого Архангела Михаїла Історія давнього храму охоплює період тривалістю приблизно 130 років. Він був зведений у 1771 році. Це була дерев’яна хрещата церква, що було і є характерним для сакральної дерев’яної архітектури Прикарпаття. Церковне подвір’я займало площу 1 гектар. Окрім церкви, на цій території були розташовані дзвіниця та плебанія. Храм привертав значну увагу не тільки у духовному, але й у мистецькому аспекті. З описів, зроблених у різний час, дізнаємося про інтер’єр та екстер’єр церкви. Перший короткий опис храму, що був опублікований у друкованих виданнях, зробив Володимир Навроцький у 1884 році. Автор пише: "Руська (українська) церква Св. Архистратига Михаїла дерев’яна, лежить близько мурованого гостинця. Середина єї красно вималювана, має красний іконостас з образами на блясі”. Більш детальний опис іконостасу та вівтарів можна зробити сьогодні, адже вони збереглися і знаходяться у храмі св. Василія Великого у с. Довгій Калуській, хоч і не у стовідсотковій ідентичності з початком минулого століття. 4-ярусний іконостас — це витвір невідомих різьбярів та малярів нашого краю. Він виконаний у стилі еклектики, з переважанням необароко. До сьогодні автентичними залишилися тільки ікони на верхніх ярусах іконостасу. Він має характерний ряд ознак: зокрема, відсутність святкового ряду, наявність унікальних Царських воріт (окрім традиційної виноградної лози, тут ще є скульптурний образ "Сон Ісаака”. — Авт.). Зважаючи на те, що нижні яруси іконостасу майже не зберегли своєї автентичності (йдеться про малярські роботи. — Авт.), то зосередимо увагу на апостольському та пророчому ярусах. Апостольський ряд складається із двох великих ікон, на яких у повний зріст намальовані апостоли — по шість на кожному образі. По боках від цих ікон знаходяться 4 образи, де зображені святі. Ці ікони були намальовані вже у другій половині ХХ століття. Найвищий ярус — пророчий: 12 старозавітних пророків змальовані у погрудних варіантах у невеликих іконах, взятих в овальні рамки. Центральний вівтар — найрозкішніший. На жаль, жодної автентичної ікони на ньому не збереглося. Зате без змін залишилася різьба вівтаря, яка є надзвичайно розкішною за рахунок наявності великої кількості декоративних елементів. Окрасою вівтаря є скульптури святих Петра і Павла по обидва боки від центральної ікони. Крім цього, над іконою бачимо ще одну різьблену скульптуру — голуба у сонці (символ Святого Духа), навколо якого розташовані скульптури ангелів. Два бічні вівтарі (Пречистої Діви Марії та св. Івана Хрестителя) дещо відрізняються за стилем від центрального вівтаря. Вони досить невеликі. На вівтарях є по дві ікони. Автори центральних образів відомі нам: ікону Пречистої Діви Марії у 1890 році намалював художник Гаталюк, а образ св. Івана Хрестителя у 1846 році виконав художник Томанек. Над цими іконами розташовані образи св. Миколая Чудотворця та Усікновення голови св. Івана Хрестителя. Ймовірно, вищеназвані роботи були виконані значно пізніше. У 1906 році церкву відвідав Митрополит Андрей Шептицький. При храмі діяла парафіяльна школа, та ще з ХVІІІ століття — церковне братство. У 1910 році при церкві діяло Братство Найсвятіших Таїн і Сестринство. У всі часи навколо храму гуртувалися мешканці Калуша, активно реагували на події у світі та в Україні зокрема. Є дані про урочисте Богослужіння у храмі святого Архангела Михаїла 5 червня 1848 року на честь "Весни народів”. За роки існування давнього храму у Калуші кількість мешканців міста значно зросла, тому наприкінці ХІХ ст. виникла необхідність будівництва нової церкви. Цей задум був успішно реалізований у 1913 році. Однак виникає питання: яка доля давньої споруди храму святого Архангела Михаїла? У другій половині ХІХ століття у с. Довгій Калуській згоріла старовинна церква, що була відома ще у княжу добу. Про неї писав у своїй праці "Гомоніла Україна” письменник Петро Панч. Новий храм збудували з матеріалів церковного лісу Брошнева. Престіл, запрестольні образи, патериці та інші речі були привезені з калуської церкви святого Архангела Михаїла. Як матеріально, так і морально допомогла у цій справі Павлина Тиніцька. І нині у церкві с. Довгої Калуської зберігаються вівтарі, запрестольні образи, патериці, іконостас із унікальними Царськими воротами, інші речі з давньої споруди храму. У Калуші, на місці, де знаходився престіл храму, закопали хрест, який стояв дуже довго. До сьогодні збереглося з північної сторони укріплення для запобігання зсуву грунту. Наступним об’єктом на цій вулиці є школа для дітей із пониженим слухом, на території якої є декілька цікавих своїм архітектурним вирішенням колишніх приватних садиб початку ХХ століття. На будинку управління з питань надзвичайних ситуацій, перед міським парком культури та відпочинку ім. І. Франка — меморіальна дошка, встановлена у 2001 році, загиблим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (скульптор — Ігор Семак). Через дорогу від парку І. Франка — красива придорожня каплиця Покрови Пресвятої Богородиці, відновлена у 1996 році (архітектор — Петро Пострильоний, скульптор — Ярослав Скакун) на фундаменті давньої каплиці, знесеної за радянських часів. Закінчується вулиця двома рядами приватних будиночків. За парком — спуск на вулицю Івана Сохацького (1886-1943) — адвоката, активного діяча Калуської "Просвіти" і "Рідної школи", української кооперації. Під його керівництвом діяв райсоюз і молочарня. Він був керівником українських спортивних товариств, член партії УНДО. Іван Сохацький із сім’єю проживав на цій вулиці, у будинку, який зберігся до сьогодні й у якому проживають нащадки відомого калушанина. Цей будинок під №2 є архітектурною пам’яткою. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
