Головна Мій профіль Реєстрація Вихід Вхід RSS

Головна » 2011 » Жовтень » 1 » 167-річний будинок, обмащений глиною, досі зігріває людей

---

17:30:21 167-річний будинок, обмащений глиною, досі зігріває людей

167-річний будинок, обмащений глиною, досі зігріває людей    Старовина — поміж нас. Відтак, її варто шукати не тільки у центральній частині міста, і вона не обов’язково має зовнішньо претендувати на давність. Ця старовина може бути живою, розвиватися і служити людям. "Вікнам” вдалося знайти будинок, який може претендувати на звання найстарішого у місті. І, що характерно, у хаті і досі мешкають люди, хоча поряд виросли дев’ятиповерхові будинки. Однак, ззовні хатинка виглядає значно молодшою. Можливо, тому, що її навіть у роки війни не покидали люди.    Господарка будинку — калушанка Наталія Уштан — називає його не інакше, як хатою. І справді, хатинка, розташована на вул. Олени Пчілки, 79, дивує своєю чистотою і великою кількістю квітів навколо. На фоні дев’ятиповерхових будинків і щойно зведених новобудів, вона ніби і справді переносить якщо не на кількадесят років у минуле, то, принаймні, — поза межі міста: криниця з колесом, лавка біля хати, на якій у свята збирається вся родина, яблуневий сад, охайні доріжки. Сама ж хата виглядає набагато молодшою, ніж є насправді: побіленою і чистою. Як запевняє господарка, хата залишилася приблизно такою, якою і була побудована у 1844 році.    — Землю, на якій розташована хата, викупив хтось із родичів батька. Найбільш імовірно, перед чи після відміни кріпосного права (на західноукраїнських землях кріпосне право було відмінене 1848 року. — Авт.). Спочатку подвір’я було більшим. Однак, коли одружувався батьків брат, йому вділили частину обійстя. Відтак, у хаті змінювалися покоління. З ними змінювалася і сама хата. Я ще пам’ятаю, що вона була покрита соломою. І вже мій батько перекрив її залізною бляхою, а потім — і шифером. Хата була добротною для того часу, коли була побудована. Спочатку там було дві кімнати, сіни, веранда, комора, яку пізніше переобладнали у кімнату, а поряд, за стіною, була і стодола, яку пізніше зруйнували, — згадує Наталія Уштан.— Після того, як я вийшла заміж, отримала квартиру на вул. Хіміків, а потім — на вул. Стуса. Однак, із 1988 року мешкала тут із хворою мамою. Тепер квартиру залишила доньці, а сама поселилася у батьківській хаті. І, загалом, маю з того велику  приємність, адже дуже люблю квіти. Тому навколо хати завжди багато квітів. І коли вранці прокидаюся, насамперед, біжу подивитися до квітів, а вже потім — до іншої городини. Нещодавно посадила у дворі ялинку, і навіть двічі її прикрашала до Різдва.    Загалом, ще одна риса, яка кидається у вічі у хаті, — ощадливість при плануванні будівлі. Сама ж хата, як і більшість давніх хат, — зовсім невисока. До стелі господиня заледве не дотягується рукою. Невеликі і невисокі кімнати, і невеликі вікна дозволяли швидко й економно нагріти хату. Найбільшим приміщенням у хаті була комора, яку у давнину не опалювали, а тепер перетворили на світлицю.    Хата, збудована з дерева й обліплена глиною, спочатку була зведена без фундаменту, і тільки у минулому столітті господар, батько Наталії Уштан, підняв її на фундамент. Така хата, за словами будівельників, може простояти і більше двох сотень років. Головне — не залишати її без господаря, і постійно підтримувати у придатному стані.    Хату на вул. Олени Пчілки господарі покидали тільки раз. Змусила їх це зробити війна.    — Відвоювавши на війні, батько повернувся на вулицю, до рідного дому. Довкола все палало. А будинок уцілів, буквально, на згарищі. І тоді, у війну, там, напевне, переховувалися люди. Тому на стіні, у самому куті під стелею світлиці, залишили давній дерев’яний православний хрест. Хрест і досі залишається на тому місці, де його знайшли. А мати мені суворо наказувала не знімати його. Відтак, я його і доглядаю, і можливо, саме він оберігає хату, — переконує господиня.    Окрім темної історії, будинок пам’ятає і світлі дні. Так, ще наприкінці ХІХ століття район вул. Олени Пчілки був одним із центральних районів тоді немалого міста. Господарі і тепер зберігають давню, ще польську табличку із номером будинку і назвою вулиці — Святої Анни. Вулиця дістала свою колишню назву від назви каплички Святої Анни, яка здавна була тут розташована. 2000 року її відновили. Тож, жоден із дітей, йдучи колись на іспити до школи, не оминув її, щоб не помолитися.    На таблиці також вказано дільницю — 5-та Міщанська. Колись Калуш офіційно був поділений на кілька дільниць, назвами яких тепер називають житлові масиви: Височанка, Загробище, Загір’я, Торговиця, Новий Калуш. Район сучасного проспекту Лесі Українки називався міщанською дільницею. Колись це була широка вулиця із великою кількістю вишень. І вихідними міщани бричками сюди їздили на прогулянки.    Тепер своє значення вулиця втратила. А замість вишень біля хати є великий яблуневий сад, який цьогоріч рясно зродив, і господарі запрошують на яблука всіх охочих.    А будинок, як сімейну реліквію, оберігають представники кількох поколінь. Сама ж теперішня господиня, Наталія Уштан, проживши тривалий час у багатоповерхових будинках, не шкодує, що повернулася до рідного 167-річного дому, і не відчуває у ньому будь-якого дискомфорту. Тому, можливо, до будинку часто тягнуться її діти і внуки, і господиня сподівається, що, не залишивши хату на самоті, діти і внуки відсвяткують і її двохсотий ювілей. Сама ж Наталія Уштан не знає, чи її хата — найстаріша у місті. Однак, у тому, що на вулиці давнішої немає, впевнена на 100%. "ВІКНА"

1 2 3 4 5 Категорія: Історія Калуша | Переглядів: 1203 | Додав: Chempion | Теги: Історія Калуша | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0