КалушІнфорМ - інформаційний каталог м. Калушa
Середа, 24.04.2024, 21:40:43
Головна Мій профіль Реєстрація Вихід RSS
Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас, Гість
Додати на сайт
Пошук
Теми сайту
Календар
«  Серпень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Радіо Калуш 107.4
Фінансовий партнер
Ми теж тут

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
Перевести сторінку
Форма входу
ТОП - Новина
Розкажи всім
Погода в місті
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Реклама на сайті
Головна » 2011 » Серпень » 30 » Музей-оселя ро­дини Івана Франка в Підгірках
21:12:57
Музей-оселя ро­дини Івана Франка в Підгірках
Музей-оселя ро­дини Івана Франка в Підгірках (м.Калуш)



   Старшого наукового співробітника музею-оселі ро­дини Івана Франка в Підгірках Лідію Іваницьку ми зас­тали з цікавими матеріалами в її руках: «невідомим листом Симона Петлюри до Івана Франка (газета «Шлях перемоги» за 20 березня 1993 року) і книжеч­кою із серії «Урок літератури» «Симон Петлюра.
   І. Франко — поет національної чести» (м Київ, «Весел­ка», 2006р.). Було цікаво дізнатися про те, як оцінює творчість Великого Каменяра людина, про яку за ра­дянських часів навіть говорити вголос було небезпеч­но... А Лідія Романівна, виявляється, не випадково віднайшла саме ці матеріали у переддень 155-ої річниці від дня народження Івана Яковича... Адже Си­мон Петлюра був палким публіцистом, критиком, літератором, видавцем, виступав зі статтями в «Літературно-науковому віснику», очолюваному Іва­ном Франком. З маловідомих матеріалів Симона Пет­люри, що стосуються великої постаті в нашій ук­раїнській родині, і почалася розмова з Лідією Іваниць- кою напередодні ювілею Каменяра.
   -    Лідіє Романівно, прочитайте кілька рядків із «невідомого листа Си­мона Петлюри до Івана Франка»...
   -    "При сім листі посилаю Вам неве­личку брошуру російською мовою «Іван Франко - поет національної чес­ти», що раніш надрукована була на сто­рінках "Украінской Жизні" Се - скром­ний дар моєї глибокої поваги до Вашої ріжномаїтої діяльносте і моєї глибокої любови до Вас, яко поета. Певно, у кож­ного, хто любить поезію, хто відчуває красу слова поетичного, є «свій» поет, найбільш улюблений, той, кого пере­читують не раз і не два... Від того часу, як пізнав я красу поетичного слова, та­ким поетом для мене стали Ви, а я зро­бився для Вас читачем Ваших творів... Складаю Вам подяку за ті святочні пе­реживання, яких я зазнав, перечитую­чи Ваші твори, за обновляючі душу вра­ження, які я відчув, коли межі мною, |Вашим читачем, і Вами, поетом, вста­новлюється якась дивна інтимна зв'язь, що дає її справжня поезія».
   Правда, до глибини душі пройма­ють ці рядки? А про цю сторінку з жит­тя двох діячів історії України мало хто знав...
   —Ви, шановна Лідіє Романівно, не раз повторювали, що, незважаючи на колосальну спадщину, яку залишив після себе видатний Іван Франко, ми фактично його не знаємо...
   - І це справді так... Я і тепер про­довжую відкривати для себе Івана Фран­ка. Ось три томи його книжок, випуще­них у Дрогобичі в 2005 році (видавниц­тво «Коло». Знаходжу для себе такі речі... Про них у школі нам нічого не говорили. Про «Відвертий лист до га­лицької української молодежі», наприк­лад. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями! - твердив поет. - Ми має­мо знайти місце в хорі інших культур­них націй!» Ще у 1905 році він передба­чив, якою буде держава Енгельса: «Це буде тюрма народів». Мені здається, що Іван Франко і тепер живе серед нас. Він і філософ, і науковець, і етнограф, і пись­менник, поет, драматург, громадськийдіяч. І навіть економіст!
   За Радянського Союзу вийшло 50 томів його праць...
   -   А написав він ще стільки ж!.. Але видавати більше не можна було, бо пе­ревершив би самого Леніна (той напи­сав 55 томів). Тож тепер надолужуємо... Уже видано 6 нових томів (51-56). А ще стільки ж томів його апокрифів. А ще стільки ж - народної творчості, яку він збирав.
   -   Музей-оселя родини Івана Фран­ка, де ми знаходимося, відвідує чимало людей. Кого Вам доводиться водити тут залами, де все, здається, дихає Франком?
   -   Це учні міських, сільських шкіл. З Івано-Франківська, Долини, Калуша, Болехова. З цілої України! І навіть гості з-за кордону...
   -   Кажуть, що багато-хто з місць, що від Калуша дальше, вперше дізнається про те, що Івана Франка з нашим містом багато що пов'язує?
   —І не тільки місць, що від Калуша даль­ше. У 19^6 році ми здійснили поїздку в рідне село Франка Нагуєвичі. Фактично тамтешні люди не знали, що один із братів Івана Яковича жив під нашим містом.
   —А як ця сторінка з життя роди­ни Івана Франка в Підгірках подаєть­ся Вами екскурсантам?
   -   Починаю з далекого. Кажу, що після того, як помер тато Івана Франка, його мама вийшла заміж за Гриня Гаврили- ка. Та згодом і мама померла, і вітчим привів до хати другу дружину. Івана він дуже любив... та помирає і друга жінка Г.Гаврилика. І він в черговий раз женить­ся. Молода дружина каже: «Перепиши- на мене хату і все господарство». Іван у той час вже жив у Львові, був жонатий. Брати порадилися і вирішили відсудити в вітчима господарку. Довго йшов суд. Але присудив: кожному члену родини - п'яту частину. Іван і Онуфрій вирішили свої частини продати і купити десь хату і поле. Іван дізнався (у Львові), що свяще­ник Насада з Підгірок, що під Калушем, продає хаіу і поле. Хата гарна. Хоч і під солом'яною стріхою, але «чворак»: чо­тири кімнати, ґанок. Іван із братом Онуфрієм свою частку батьківської гос­подарки продали за шість тисяч крон. Хату в Підгірках купили за вісім тисяч крон - дві тисячі Іван позичив у банку.
   Хату купили у 1903 році. Перший, точ­ніше - перша, хто тут побував, була дру­жина Івана Франка Ольга.
   -Але Іван Франко побував у Калуші ще далеко до того, як купив у Підгірках хату?
   Так. Ще у часи студентської подо­рожі зі Львова, яка не оминула й наше місто. Це було в 1884 році. Іван Франко виступив перед калушанами, добре вис­ловившись про калійну сіль. Ще був він у Калуші, навіть ночував у жандармерії, коли його вели з Коломиї. А останній раз був тут (у Підгірках) на похороні брата Онуфрія, який помер 28 липня 1913 року. Ось-   як про це описує відомий українсь­кий художник уродженець Підгірок Гри­горій Смольський: «На великому подвір'ї зібралося багато народу. Іван Франко стояв під стіною хати на призьбі. Зняв обома руками кацелюха з голови і три­мав його при собі... Вся увага присутніх була звернена на Франка. Всі присутні відчули духовну силу того... чоловіка, бо слава про нього вже лунала навколо».
    - ЛідієРоманівно, як відзначатиме Калущина ювілей Великого Каменяра?
   - Плануємо поїздку нащадків Онуф­рія Франка в Начуєвичі, де відбудеться зустріч з родичами Івана та Захара Франків. Проведемо віче в скверику, де встановлено погруддя письменника. Найбільша подія, яка теж мала б відбути­ся, - це науково-практична конферен­ція «Нові підходи до вивчення творчості Івана Франка в школі» за участю вчених- франкознавців Львова, Дрогобича, Івано-Франківська. Думаємо, що на сцені обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка буде постав­лено драму Івана Яковича «Украдене щастя» - нашим калуським муніципаль­ним народним театром «Легенда». Наш музей постараегься до цієї події привес­ти до театру рідкісні експонати...


Категорія: Історія Калуша | Переглядів: 2887 | Додав: Chempion | Теги: Історія Калуша | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]